Технологія живлення високоолеїнового соняшника (Вінницька область, ФГ «Білінського»)

Сприятлива цінова політика на внутрішньому та зовнішньому ринках обумовила провідне місце соняшнику у структурі посівних площ в Україні, де він щороку займає від 5 до 6 млн га. Водночас гостра конкуренція між постачальниками соняшникової та пальмової олії на світовому ринку стимулює вітчизняних агровиробників до збільшення продуктивності цієї культури і зниження собівартості її вирощування.

Соняняшник належить до посухостійких культур, але водночас добре реагує на достатнє забезпечення вологою. Транспіраційний коефіцієнт — 450–570. Завдяки сильно розвиненій стрижневій кореневій системі і високій всмоктувальній силі коріння він використовує вологу з глибини до 3 м та може майже повністю висушувати 1,5-метровий шар грунту. Рівень водоспоживання істотно коливається залежно від сорту та погодних умов року. Сумарні витрати вологи за вегетаційний період для соняшнику становлять 385–427 мм. За цим показником він перебуває на одному рівні з такими культурами, як ріпак та кукурудза, і значно перевищує пшеницю (303–351) та ячмінь(250–270).

Соняшник має добре розвинену кореневу систему, яка проникає на глибину 3–4 м, а в горизонтальному напрямку — на 0,8–1,2 м, що дає змогу рослинам за своювати вологу та елементи живлення з глибоких шарів грунту. На формування 1 т насіння і відповідної кількості нетоварної продукції він виносить із грунту значну кількість поживних речовин: 40–55 кг N, 15–25 — P2O5, 100–150 кг K2O. Через це переважала думка, що соняшник виснажує грунт. Але не враховували повернення елементів живлення з рослинними рештками щодо їхнього господарського винесення, яке в соняшнику становить: N — 74%, P2O5 — 54, K2O — 94%, тоді як, наприклад, у ріпаку — 60, 36, 71; кукурудзи — 51, 34, 98; сої — 27, 28, 28; зернових колосових — 24–32, 17–18, 68–72 відповідно.

Особливості живлення високоолеїнового соняшника

Мал. 1 Позакореневе живлення соняшника фаза розвитку 6-8 листків

У процесі вегетації соняшник засвоює елементи живлення нерівномірно. На початку росту він потребує небагато поживних речовин, але засвоєння їх випереджає темпи прибавки сухої речовини. Так, за перший місяць вегетації соняшник використовує 15% азоту, 10 — фосфору і 10% калію, хоча накопичення органічної речовини за цей час не перевищує 5% максимальної величини. Незважаючи на те, що на початковій стадії (2–3 листки) соняшник росте повільно, у цей період проходить закладання кошика. У наступні 1,5 місяця, коли відбувається формування кошиків і до кінця цвітіння, соняшник інтенсивно споживає елементи живлення, засвоюючи 80% азоту, 70 — фосфору і лише 50% калію. Решта (40%) калію надходить у рослини від фази наливання насіння до початку достигання. Після завершення формування кошиків засвоєння елементів живлення соняшником зменшується.

Під час вегетації соняшнику є декілька критичних періодів за поглинанням елементів живлення. На початкових стадіях, до утворення кошика, соняшник розвивається досить повільно і не потребує значної кількості поживних речовин. Надмірне живлення азотом на початкових етапах розвитку призводить до зниження врожайності культури. Потреби в азотному живленні істотно зростають у фазі утворення кошика. Цей період є надважливим у забезпеченні рослин соняшнику також й іншими поживними речовинами, особливо калієм, адже обмеження його кількості різко знижує врожайність.

Основні елементи живлення по-різному впливають на ріст, розвиток і продуктивність соняшнику. Азот у поєднанні з іншими елементами живлення посилює ріст рослин, сприяє збільшенню вегетативної маси і розміру кошиків. Проте надлишок азотного живлення зумовлює утворення занадто високих рослин та спричинює нераціональне використання води. Це призводить до нестачі вологи у критичні фази розвитку культури (цвітіння і наливання сім’янок). Підвищується чутливість до шкідників і хвороб. До того ж збільшується вміст білка і знижується накопичення олії в насінні. Краще на врожай і якість насіння впливає помірне азотне живлення на початку вегетації (до утворення кошиків) та після цвітіння і посилене — у міжфазний період від бутонізації до цвітіння. За нестачі азоту врожай знижується через зменшення кількості сім’янок у кошику. Фосфор сприяє кращому розвитку кореневої системи соняшнику, закладанню репродуктивних органів з більшою кількістю квіток у кошику. За оптимального фосфорного живлення прискорюється розвиток рослин, економніше витрачається волога, більше накопичується олії в насінні. За своєю дією азотні й фосфорні добрива доповнюють одне одного.

Соняшник є калієфільною культурою. Калій поліпшує процес фотосинтезу і вуглеводневий обмін у росли¬ах. Незважаючи на високу в ньому потребу, він середньо діє на рівень урожаю. Магній бере участь в обміні азоту, фосфору та синтезі білків. За його нестачі спостерігається пожовтіння між жилками, яке починається з верхівок і країв листків. Старі листки уражуються першими, в’януть. Нестача магнію в живленні соняшнику проявляється на піщаних і кислих грунтах, а також за високого вмісту калію в грунті та за низьких температур. Магнієві добрива вносять у грунт у дозі 50–80 кг/га MgO або проводять позакореневі підживлення.

Оптимізація живлення сіркою покращує засвоєння рослинами азоту, збільшує вміст олії та підвищує врожай соняшнику. За її дефіциту молоді листки набувають блідозеленого або жовтого забарвлення, з’являється плямистий хлороз. Ріст рослин пригнічується. Нестача сірки в живленні соняшнику виявляється на грунтах легкого гранулометричного складу, з кислою реакцією грунтового середовища, погано аерованих, з низьким умістом гумсу.

Під час розробки системи удобрення соняшнику слід враховувати рівень родючості грунту, оскільки ця рослина, з потужною стрижневою кореневою системою, досить добре засвоює наявні запаси поживних речовин і через це має низьку реакцію на внесення мінеральних добрив порівняно із основними зерновими культурами. Так, за багаторічними даними стаціонарних польо¬их досліджень у ННЦ «ІГА імені О.Н. Соколовського», на чорноземі типовому важкосуглинковому відносна прибавка врожаю від повного мінерального добрива до контролю становила 13,6%, а від їхньої подвійної норми — 17,1% (рисунок). Водночас величина прибавки врожаю пшениці озимої та ячменю ярого була, відповідно, у два-чотири рази ви¬щою.

Соняшник дуже чутливий до нестачі бору, особливо під час посухи і на карбонатних грунтах Поряд із цим, інтенсифікація вирощування соняшнику, обумовлена впровадженням короткоротаційних сівозмін, де соняшник повертається на поле через кожні тричотири роки, а також появою нових гібридів із потенціалом врожайності 4,5–5,5 т/га, потребує обов’язкового використання добрив навіть на досить родючих грунтах. Норми їхнього застосування мають диференціюватися відповідно до грунтово-кліматичних умов. У зоні Лісостепу на грунтах із важким грануло¬метричним складом під соняшник вносять орієнтовно N60–100, P40–60, у Степу — N50–90, P30–50. Незважаючи на дуже високий рівень винесення калію з урожаєм соняшнику, внесення калійних добрив на вказаних грунтах менш ефективне, ніж азотних і фосфорних. Це пояснюється їхньою підвищеною та високою забезпеченістю цим елементом живлення і здатністю кореневої системи рослин добре його засвоювати. Лише на грунтах, збіднених калієм, рекомендовано додаткове застосування K20–50. Точну кількість добрив встановлюють із урахуванням забезпеченості грунту рухомими сполуками поживних речовин за результатами діагностики або агрохімічної паспортизації.

Застосування мікродобрив

Мал.2 Внесення добрив у фазу зірочки (початок цвітіння). Соняшник є вимогливою до мікроелементів культурою, про що свідчить значне накопичення їх у рослинах. Найбільший вміст у насінні характерний для цинку, у вегетативній частині — для марганцю.

Недотримання науково обгрунтованого чергування культур у сівозміні призводить до появи симптомів дефіциту мікроелементів і зниження продуктивності соняшнику. Критичними щодо цього є фази 2–3 пар листків та бутонізації (8–10 пар листків).

Нестача в перший період бору, цинку, марганцю веде до недобору врожаю. Іншими важливими мікроелементами для соняшнику є також молібден, мідь і залізо.

Оптимізація живлення сіркою покращує засвоєння рослинами азоту, збільшує вміст олії та підвищує врожай соняшнику

Соняшник дуже чутливий до нестачі бору, особливо під час посухи і на карбонатних грунтах. Бор забезпечує проростання пилку і запліднення квіток, а за його нестачі молоді листки сильно деформуються через відмирання тканин біля їхньої основи, рослини відстають у рості, головки деформовані, сім’янки нерівномірні, точки росту відмирають. Нестача бору в живленні соняшнику проявляється на піщаних грунтах, за високого вмісту азоту або кальцію, низьких температур та під час посухи. Критичний уміст бору в грунті — 0,5–3,0 мг/кг. У грунт вносять 1–2 кг/га д. р. борних добрив. Ефективність їх підвищується за позакореневого застосування, оскільки у грунті значна частина мікроелемента переходить у недоступні форми. Позакореневі підживлення ефективні, якщо їх проводити кілька разів на початку вегетації.

Перше необхідно виконати у фазі 3–4 пар листків, друге — перед цвітінням, використовуючи 6%-й водний розчин карбаміду з додаванням 200–600 г/га бо¬ру. Поширене застосування бору і під час передпосівної обробки насіння.

Марганець активізує ферментативні процеси, бере участь в азотному обміні, процесі фотосинтезу та синтезі білків, істотно впливає на врожайність. Його нестача проявляється у вигляді хлоротичних цяток на молодих листках. При цьому старі та дуже молоді листки не пошкоджуються. Зазвичай на рухомі сполуки марганцю збіднені грунти з високим умістом гумусу, легкого гранулометричного складу, з нейтральною або лужною реакцією, після марганцефільних попередників. Внесення марганцевих добрив у грунт малоефективне, тому використовують позакореневі підживлення.

На фоні внесення мінеральних добрив у нормі N40P60K80 у цей самий період розвитку культури спостерігалася нестача магнію, цинку, марганцю, заліза і кобальта. За результатами діагностики, позакореневе підживлення неудобрених рослин соняшнику проводили робочим розчином, що містив 4 кг/га комплексного водорозчинного добрива Акварін 13 з умістом мікроелементів. А для обробки удобрених посівів використали робочий розчин із додаванням сульфату магнію та хелатів цинку, марганцю, заліза і кобальта.

Мал.3 Цвітіння соняшника..о

Крім того, своєчасне усунення дефіциту необхідних елементів живлення позитивно позначилося на показниках якості продукції на удобреному агрофоні. Завдяки цьому вихід олії збільшився на 0,18 т/га порівняно із аналогічними посівами без підживлення

Технологія позакореневого живлення соняшника Вінницька область ФГ «Білінського»

НВК Квадрат. Побережник В.Й. (агроном-технолог)