Реалії, міфи та омани чорнозему України

Останні десятиліття в Україні домінувала незбалансована дефіцитна методика землеробства. Як наслідок, ґрунти втратили значну частину гумусу, найродючіші у світі чорноземи перетворилися на ґрунти із середнім рівнем родючості та їхній стан й далі погіршується. Скорочення поголів'я худоби спричинило різке зменшення заготівлі й внесення гною. Також загострюються й інші проблеми деградації ґрунтів до яких відноситься схильність до ерозії, знеструктурення, забруднення.

На сьогодні близько 35% сільськогосподарських угідь піддано водній та вітровій ерозії, в обробітку перебуває близько 15% деградованих та малопродуктивних земель. Близько 8,9 млн га мають кислу реакцію ґрунтового середовища й потребують систематичного вапнування. Дефіцит фосфору спостерігається у ґрунтах всіх областей України. Брили, кірка та тріщини стали звичним явищем навіть на найліпших чорноземних територіях.

Прямі щорічні втрати від використання деградованих і малопродуктивних земель у ріллі досягають близько 400 млн грн. Сьогодні безконтрольно та безкарно застосовують будь-які агротехнології, щоб сіяти будь-які культури, використовують ґрунтовиснажувальні сівозміни, орють вздовж схилу, використовують будь-які добрива та хімію, при цьому ніхто цього не контролює.

Надмірне розширення площі ріллі, зокрема на схилових, малопродуктивних, деградованих і заплавних землях, допущене в минулі роки, призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів і водойм, що негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і зумовило несприятливі наслідки техногенного навантаження на екосферу.

У суспільстві не усвідомлена залежність від ґрунту, необхідність систематичних зусиль для його охорони. Існує думка про унікальні можливості українського чорнозему. Не одне покоління письменників, поетів і публіцистів складали блискучий міф про могутність чорнозему. І цей міф виявився дуже живучим і багатьом дотепер здається справедливим.

У чому ж полягає могутність чорнозему? А не в тому, що врожаї понад 4-5 тонн зерна з гектара бувають зовсім не часто? Бува не в тому, що він легко піддається ерозії й ущільненню? Або не в тому, що його основні властивості далекі від оптимальних для більшості вирощуваних культур? На сьогодні, виходячи з наукових позицій, чорнозем високородючим ґрунтом назвати неможна вже хоча б тому, що вміст у ньому поживних речовин у 2-3 рази нижчий ніж у ґрунтах Західної Європи. Це й зрозуміло: адже ера хімізації у них триває вже понад 150 років на відміну від України, де цей період налічував не більше як 25 років (1965-1990 рр.) і не був таким ефективним.

Ще одна омана. У країні є розвинена наука про ґрунт, цілком ефективна технологія вирощування культур, висока забезпеченість ґрунтовими ресурсами – все це об'єктивно зменшило залежність українського суспільства від ґрунту. Жаль, але сьогодні на відміну від стародавності ґрунт не має привілейованого становища – в суспільстві не має покоління ґрунту, поваги до нього. Маючи у своєму розпорядженні значну площу ґрунтів, практично нічого не вкладаючи, країні майже повністю забезпечує себе продовольством. Правда, те, що споживання населенням основних харчових продуктів, молока та м'яса набагато відстає від нормативних потреб.

Родючість ґрунтів як безцінний, важко поновлювальний ресурс, що вимагає систематичного поповнення, не стала пріоритетом нової держави.