Припосівне удобрення (сьогодні його часто наживають новомодним терміном «стартер») – це невелика доза добрива, внесеного у найближчу до насіння зону під час сівби. Цей захід має на меті покращення початкового росту рослин шляхом забезпечення нормальних умов для їх живлення: елементи містяться у доступній формі безпосередньо біля молодих коренів.
Умови, що складаються на початку вегетації рослин, багато в чому є визначальними у формуванні врожаю. Саме на початок росту припадають найважливіші етапи органогенезу, коли починають закладатись елементи продуктивності рослини (наприклад, для зернових це – густота рослин, коефіцієнт кущіння, елементи колоса).
Потужний старт сприяє посиленому початковому росту і, відповідно, кращому протистоянню рослин абіотичним стресам, шкідникам та хворобам, кращій конкуренції їх з бур’янами, більш ранньому цвітінню до настання періоду теплового стресу, якомога ефективнішому використанню вологи, підвищенню врожайності, особливо у роки з низькими температурами на початку вегетації.
Невелика кількість добрив, що міститься поблизу проростків, дає змогу певною мірою зрівняти умови для початкового росту рослин незалежно від варіабельності ґрунтових умов у межах поля. Таким чином, стартер сприяє рівномірності сходів і створює умови для одночасного проходження всіма рослинами подальших фаз росту та розвитку.
Добрива, внесені локально під час посіву, як правило, мають вищий коефіцієнт поглинання рослинами, що впливає на економічну ефективність їх застосування. Це особливо актуально для фосфору – дуже малорухливого в ґрунті елементу.
Найвищу ефективність стартер проявляє, якщо посів проводять у холодний, перезволожений ґрунт незалежно від рівня його родючості. За таких умов істотно затримується ріст і розвиток кореневої системи, знижується рухливість елементів живлення в ґрунті, зменшується активність ґрунтової мікрофлори, а отже, уповільнюються мінералізаційні процеси й вивільнення доступних елементів живлення у ґрунтовий розчин. Такі умови дуже часто бувають рано навесні або пізно восени, а також на полях, де застосовують технології мінімального обробітку ґрунту.
Для культур, які висівають пізно восени чи на початку весни, припосівне удобрення має особливе значення на ґрунтах, погано забезпечених елементами живлення. Проте навіть на родючих ґрунтах низка культур позитивно реагує на внесення стартера.
Найбільше відгукується на внесення стартера кукурудза. Зернові колосові особливо добре реагують на припосівне добриво на бідних ґрунтах та при посіві у пізні строки восени. Сорго слабо реагує на стартер, а соя дуже чутлива до високої концентрації ґрунтового розчину, що обов’язково потрібно брати до уваги.
Припосівне добриво може бути внесене у ґрунт двома основними способами:
1. Безпосередньо у зону висіву насіння (POP-UP).
Дуже часто цей спосіб виявляється досить ефективним, оскільки така локалізація добрив дає змогу суттєво підвищити коефіцієнт використання елементів живлення, що обумовлює можливість зниження норм добрив із відповідною економічною вигодою.
Однак при використанні цього способу існує ризик ураження проростків у результаті створення поблизу них зони високої концентрації солей, а також вивільнення токсичного аміаку деякими добривами (наприклад, карбамідом чи діамофосом).
Ризик ураження проростків може бути певною мірою прогнозований на основі такого показника, як сольовий індекс добрива. Цей показник абсолютно не надає інформації про те, в якій нормі те чи інше добриво може бути безпечним для проростків на конкретному ґрунті, а лише дає можливість порівняти різні добрива за їх потенційною здатністю створювати високий осмотичний тиск у зоні внесення.
Вважається, що безпечними для проростків є добрива, які мають сольовий індекс 20 і менше. Зазвичай таким умовам відповідають рідкі комплексні добрива, спеціально розроблені для внесення у насіннєве ложе.
Культури також різняться за відношенням до сольового впливу добрив. Найбільш толерантними до нього є зернові, за ними йдуть бобові, й найменш толерантними (і найбільш чутливими) є олійні культури.
Крім того, велике значення мають умови, за яких вносять добрив. Ризик ураження проростків зростає:
а) на ґрунтах з низькою катіонообмінною здатністю і низьким вмістом органічної речовини (оскільки більше елементів добрива залишаються у ґрунтовому розчині й не поглинаються ґрунтом);
б) у сухому ґрунті (оскільки концентрація поблизу насіння більш тривалий час залишається високою);
в) у холодному ґрунті (корені повільніше ростуть і розвиваються, отже, вони більш тривалий час зазнають негативного впливу високої концентрації добрива);
г) на легких за гранулометричним складом ґрунтах (низька обмінна здатність ґрунтів);
д) для просапних культур із широкими міжряддями (що вища відстань між рядками, то вища концентрація внесення добрив у рядок);
е) зі збільшенням дози добрив.
Конструкція аплікатора для внесення стартового добрива, зокрема, ширина смуги добрива також впливатиме на безпечність його для проростків: що вона ширша, то менший ризик.
Новітні аплікатори дають змогу вносити добрива близько до насіння, з незначним зміщенням убік, що також може вважатися pop-up внесенням (якщо відстань менша за 1,5 см), проте дещо знижує ризики ураження.
2. На відстані від насіння.
Найчастіше рекомендується схема 2×2 дюйми (5×5 см), за якої добрива вносять на 5 см нижче і на 5 см вбік від насінини. Це дає змогу рослинам легко досягнути зони живлення, а також уникнути можливого ураження проростків.
Схема 5×5 – не єдине рішення для ефективного внесення добрив. Можна також успішно застосувати й іншу схему, наприклад, 4×5 см чи 5×2,5 см. Перевагою схеми 5×5 см є те, що добрива містяться у зоні, до якої досить швидко доростають корені рослин, і водночас їх відстань від насінини достатня для того, щоб уникнути негативного впливу на проростки.
Схема розташування добрива може різнитись також залежно від культури: якщо для кукурудзи схема 5×5 см є оптимальною, то для культур, що мають вертикальний характер розвитку кореневої системи, добрива слід розташовувати смугами безпосередньо під насінням.
За такого способу внесення (на відстані) можна суттєво збільшити дозу добрива без ризику опіків. Проте слід усвідомлювати, що добриво, розташоване таким чином, однаково є стартером, і його основне завдання – забезпечення рослин елементами живлення на початку вегетації. Від характеру розвитку кореневої системи культури і наявності вологи в конкретному шарі ґрунту впродовж періоду вегетації залежить коефіцієнт використання елементів живлення з добрива.
Ще одним обмеженням цього способу є громіздкість і ціна обладнання, а також те, що для проникнення коренів у зону вивільнення елементів живлення необхідний певний час.
Між тим, вчені довели, що локальне внесення фосфорних добрив дає змогу помітно підвищити коефіцієнт використання фосфору. При цьому дози добрив можуть бути знижені удвічі (за схеми 5×5 см) чи навіть більше (за технології pop-up) порівняно із суцільним способом. Причиною цього є менша іммобілізація фосфору мікроорганізмами та менша взаємодія його із ґрунтом, особливо на ґрунтах, схильних до фіксації Р. Актуальність такого положення зростає з огляду на збільшення ціни на фосфоровмісні добрива. Локально добрива можуть бути внесені до і під час посіву на достатню глибину.
Способи розміщення стартових добрив у ґрунті
Суцільне внесення фосфорних добрив ефективне, частіше за все, лише за низького рівня родючості ґрунту. Внесення врозкид невеликої кількості добрив перед посівом для забезпечення стартового ефекту за більшості умов не буде ефективним. Якщо аналіз ґрунту вказує на необхідність застосування високої норми добрив, найкращим вибором буде їх внесення у кілька строків.
Сьогодні поширеною практикою є поєднання названих двох методів розташування добрив. На ґрунтах, мало- чи середньозабезпечених рухомим фосфором, доцільним способом є внесення спеціалізованих стартових фосфоровмісних добрив у рядок з насінням у безпечній для проростків дозі, а решти добрив – локально на відстані від насінини (за схемою 5×5 см).
Ключовими елементами, які вносять під час посіву, є азот і фосфор. Характерною рисою фосфору є дуже низька рухливість у ґрунті, що заважає слабо розвиненій кореневій системі проростків забезпечити потреби молодої рослини у цьому макроелементі. Крім того, фосфор важливий для розвитку самої кореневої системи рослин.
Із основних макроелементів фосфор – єдиний, потреба в якому в багатьох випадках може бути покрита за рахунок припосівного внесення (у зниженій порівняно з основним удобренням нормі). При цьому потрібно усвідомлювати, що «зміщення» на користь припосівного фосфору не завжди матиме успіх. Наприклад, для культур, що мають добре розвинену кореневу систему, яка формується у нижчих горизонтах, внесений під час посіву фосфор розташовується вище від зони основного розвитку коренів. До того ж, за недостатньої вологості ґрунту фосфор залишається у сухому шарі ґрунту, звідки рослини не можуть його ефективно використовувати (для ресурсозберігаючих технологій ситуація може бути іншою).
Поряд із цим, фосфор – це той елемент, на поглинання якого значною мірою впливає температурний чинник. Критичними у цьому випадку виявляються як низькі, так і високі температури. У разі підвищення температури може спостерігатися збільшення рівня іммобілізації фосфору (споживання мікроорганізмами ґрунту) та хімічної фіксації фосфору ґрунтом. Тоді як низькі температури знижують доступність фосфору, а також здатність коренів до його поглинання, порушують транслокацію цього елемента всередині рослини.
Особливо ефективне pop-up внесення фосфоровмісного добрива за таких умов:
1) низький рівень доступного фосфору в ґрунті та недостатнє внесення фосфорних добрив до посіву;
2) ранній висів і низька температура ґрунту;
3) північні райони із ґрунтами легкого гранулометричного складу, а також інші, мало забезпечені доступним фосфором;
4) недостатня вологість ґрунту;
5) якщо попередником був чистий пар чи вирощували культури, не здатні до утворення мікоризи (ріпак, буряк цукровий) – так званий «синдром пару»;
6) No-till и Mini-till технології;
7) якщо ґрунт схильний до фіксації фосфору (ґрунти з кислим і лужним рН, карбонатні ґрунти).
Дефіцит азоту також може спостерігатися на початку вегетації рослин в результаті недостатнього його вивільнення із органічної речовини ґрунту, оскільки у холодному і вологому ґрунті мінералізаційні процеси загальмовані. На ґрунтах, добре забезпечених доступним фосфором, а особливо якщо у сівозміні не вносять органічні добрива і не вирощують бобові культури, ефективним може бути внесення лише азотного стартера. Проте особливу увагу слід приділяти добору виду добрива, оскільки азотні добрива характеризуються дуже високим сольовим індексом, а карбамід і деякі інші здатні вивільняти небезпечний для проростків аміак.
Калій не є критичним елементом на початку росту рослин, хоча віддача від внесення калійних добрив під час посіву може бути істотною на ґрунтах, бідних на доступні форми калію, особливо за несприятливих зовнішніх умов.
Другорядні макро- та мікроелементи також проявляють ефективність за стартового внесення. Водночас потрібно враховувати можливу взаємодію між елементами (наприклад, високий рівень Р у добриві знижує доступність для рослин Zn, а К – доступність Mg).
Доведено, що високі дози стартера не завжди окупаються приростом врожаю. Потрібно усвідомлювати, що основне завдання стартера – створити умови для початкового росту рослин. Припосівне добриво у більшості випадків не потрапляє у зону найбільшого розвитку активної кореневої системи, залишаючи малорухливий фосфор у шарі ґрунту, що пересихає.
Розвиваючись вглиб, коренева система рослин поглинає елементи живлення із нижчих шарів ґрунту. І за їх дефіциту у цих шарах потужний старт може зробити ведмежу послугу.
Зменшення дози стартера дає змогу знизити ризик економічних втрат і закрити більшу площу посіву без дозаправки бака добривами, що може стати більш вирішальним чинником у отриманні високого рівня врожаю.
Перед внесенням стартера рекомендується провести аналіз ґрунту для визначення рівня забезпечення його елементами живлення. Слід пам’ятати, що якщо стартер тривалий час буде єдиним джерелом фосфору, з часом може спостерігатись зменшення його доступних форм у ґрунті.
Для внесення під час посіву може бути використане будь-яке високоякісне добриво, що містить, як мінімум, азот і фосфор. Це можуть бути прості та комплексні добрива, включаючи тукосуміші; тверді та рідкі форми. При цьому часто найважливішим критерієм вибору є ціна, доступність добрива і прийнята у господарстві технологічна практика.
В останні роки все більшої популярності в Україні набуває внесення рідких комплексних добрив під час сівби. З цією метою сівалки дообладнують відповідними опціями
За внесення діамонійфосфату (DAP) і, особливо, сечовини слід зважати на можливість ураження проростків аміаком, що виділяється під час взаємодії добрива із ґрунтом (особливо за високих значень рН). Їх слід вносити у знижених нормах, уникаючи безпосереднього контакту з насінням.
Може бути використане також комплексне добриво, марка якого обирається з огляду на вимоги культури, забезпеченість ґрунту й економічні міркування. Слід звертати увагу на компонентний склад добрива, вміст водорозчинного фосфору, розчинність та інші фізико-механічні властивості гранули.
Крім традиційних, сьогодні ринок пропонує два види добрив, спеціально розроблених для внесення у насіннєве ложе (pop-up) – спеціалізовані стартери: мікрогранульовані добрива та рідкі з низьким сольовим індексом.
Для вирішення проблеми поганої розчинності традиційних твердих добрив при їх внесенні під час посіву компанії часто застосовують мікрогранули – гранульовані добрива з розміром гранул 0,5–1,5 мм. В підсумку досягається значно більша площа контакту добрива із ґрунтом та пришвидшена дифузія елементів живлення, що сприяє швидкому й ефективному поглинанню їх рослинами. При цьому, як стверджують виробники, норму внесення може бути знижено без втрати ефективності порівняно із традиційними гранульованими добривами.
Сьогодні дедалі більшої популярності в Україні набувають рідкі комплексні добрива високої чистоти, створені спеціально для внесення в зону висіву насіння. З кожним роком зростає кількість виробників таких добрив, збільшуються обсяги виробництва.
Рідка форма добрива сама по собі має низку переваг порівняно із твердими добривами:
• рідкі добрива можуть бути внесені у нижчих дозах діючої речовини;
• у рідкі добрива за необхідності можна додавати мікроелементи та біологічно активні речовини (за умови попередньо проведеного тесту на сумісність);
• разом із рідким стартером можуть бути внесені рідкі інсектициди, які дають змогу контролювати ґрунтових шкідників, з чим не завжди може впоратись обробка насіння;
• рідкі добрива, як правило, мають нижчий сольовий індекс, ніж тверді добрива подібної марки;
• рідкі добрива полегшують регулювання низьких норм внесення;
• робота з рідкими добривами може бути максимально механізована;
• кожна крапля рідкого добрива має гомогенний склад і повністю водорозчинні форми елементів живлення.
Обмеженням на шляху широкого використання спеціалізованих стартових добрив (мікрогранули і РКД) є відсутність у сільгоспвиробників необхідного обладнання. Проте вже сьогодні на ринку низка компаній пропонує сервіс дообладнання сівалок різних конфігурацій опціями для внесення стартерів.
Таким чином, висока ціна добрив змушує аграріїв шукати шляхи підвищення віддачі від їх застосування. Одним із таких шляхів є внесення добрив як стартерів, що дає змогу значною мірою підвищити коефіцієнти використання елементів живлення та покращити умови для початкового росту рослин.
Не економте на стартерах – вони окупаються врожаями!
Ірина Логінова, канд. с.г. наук, консультант з питань живлення рослин НВК «Квадрат»
Журнал Агроном
